Вітаю Вас Гість!
Неділя, 19.05.2024, 16:36
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Безоплатна правова допомого

Долі, обпалені війною

Бібліотеки і виборчий процес

Форма входу


Соціальні мережі

         

Пошук

Друзі сайту

Рівненська ДОБ
Теслугівська ПШБ
Іванівська ПШБ
Козинська ПШБ
Крупецька ПШБ
Михайлівська ПШБ
Дружбівська ПШБ
Хотинська ПШБ

Наші партнери

























Каталог статей

Головна » Статті

Всього матеріалів в каталозі: 94
Показано матеріалів: 1-10
Сторінки: 1 2 3 ... 9 10 »

Кухарук Людмила Матвіївна

Народилася 5 липня 1965 року в селі Срібне. Інвалід І групи /ДЦП/.

Людмила Матвіївна – відома майстриня Радивилівщини. Її вишивки неодноразово були представлені на багатьох виставках майстрів народного декоративного мистецтва в Радивилові та Рівному.

Усі її роботи надзвичайно романтичні й різноманітні. Використовуючи різноманітні елементи вишивки майстриня створює неперевершені шедеври, передаючи яскравий колорит волинського краю. Але найбільше вона любить вишивати ікони та рушники. Дуже гарно в’яже шпицями та гачком.

Неповторністю орнаментів і багатобарвністю узорів її мистецьких робіт захоплюються не лише в нашому районі, але і за його межами.

Любить природу, музику, багато читає, любить сучасні українські пісні. Вона завжди весела, привітна, щира.
 
Повір у себе | Переглядів: 1042 | Додав: ya_nazik | Дата: 12.01.2010 | Коментарі (0)

   Давним -давно, ще за царя, чи й раніше, на нашій землі жив пан. І мав він дочку, гарну-прегарну, хорошу - прехорошу, як весняний ранок. І покохала та дочка простого хлопця, та покохала так, що жити без нього не могла. І хлопець той теж покохав панночку. Але старий пан не хотів, щоб його зятем був простий селюк Почав дочку відговорювати, а коли не вдалося добитися свого - звелів дочці разом з усіма селюками жати жито, щоб скуштувала, який він, селянський хліб. Сподівався, донька злякається тяжкої праці, схаменеться. Однак та горда була, та й коханий допомагав, і донька ввечері повернулася щасливою. Пан розсердився, наказав на другий день поставити дочку на окрему постать і щоб ніхто її не допомагав. Тяжко було дівчині, бо ж до жаття не мала ні звички, ні сили. Порізала серпом руки, поколола ноги, кров капала на золоте жниво. А день був довгий і, коли сонце почало сідати, прийшов економ, дивиться, а панночки немає в полі. Ніде немає .Тільки в житі, на краю постаті, під лісом незнана квітка вогником світить - усе, що лишилось від дівчини...
   З того часу в Бараннівському урочищі біля полів водиться горицвіт.
Легенди нашого краю | Переглядів: 3346 | Додав: nazar-yakymchuk | Дата: 03.11.2011 | Коментарі (1)

    Було це в сиву давнину, коли турки напали на Почаїв. У 1675 році на Красній горі відбулася вели­ка битва між турками і місцевим населенням, в якій нападники зазнали поразки. Обагрену людською кров'ю гору починають називати Красною. Є й інша версія.
    Підійшли турки до Почаєва. Люди були в розпачі. Вони боялися, що їхнє місто буде пограбоване і спалено разом з Почаївською Лаврою. З надією, що Матір Божа їх захистить, багато людей зібралися коло мо­настиря і пристрасно молилися. Градом поси­палися стріли з боку турків на Почаївську оби­тель.
    Але що це? Стріли поверталися назад, вбиваючи загарбників. Це Мати Божа розпро­стерла руки над монастирем, щоб не допусти­ти до священного місця іновірців. Турки зляка­лись І почали тікати. їх шлях пролягав через гору, що височіла на схід від теперішньої Друж­би. Зі списами, вилами і шаблями кинулися дранчуки на ворога. Перелякані турки втікали стрімголов. На цій горі турецький хан загубив червону шапку. Отямившись, вернувся за нею, але не знайшов. З цього часу гору звуть Крас­ною.
 
Легенди нашого краю | Переглядів: 1244 | Додав: nazar-yakymchuk | Дата: 03.11.2011 | Коментарі (0)

Євген Белей
  В історії життя нашого героя - Людина.
  Євген Іванович Белей народився 8 березня 1954 року в с.Гаї-Смоленські Бродівського району, Львівської області. Після закінчення Бродівського педагогічного училища вступає на факультет журналістики до Львівського університету, після закінчення якого працює зав. відділом промисловості в Радивилівській районній газеті. Більше 24 років пропрацював в журналістиці. Буваючи в багатьох населених пунктах району, зустрічався з цікавими людьми, розповіді про яких були розміщені на сторінках газети. Найбільше вдавалися замальовки та нариси про людей складної життєвої долі, про немічних, стареньких, самотніх, позбавлених можливості самостійно вирішувати питання буття. Навряд чи в його уяві виникали якісь передчуття можливої трагедії...
  Відвідуючи різні куточки України, Франції, Бельгії, Іспанії на сторінках газети ділився враженнями про побачене.
  Так і було того трагічного літа 2001 року. Маючи численну рідню з числа вивезених у глибину Польщі під час сумнозвісної операції "Вісла", Євген їздив від села до села в районі Ополя. Зустрічався з багатьма людьми, робив нотатки у записнику, збираючись вочевидь із часом їх опублікувати. Подорож майже завершувалась, але прикрий випадок – падіння з велосипеду вклав свої корективи у подальше життя. 60 днів перебував в коматозному стані (множинні переломи кісток черепа, забій голови, здавлення та набряк мозку, лівосторонній параліч). Але титанічна праця медперсоналу, дружини повернули Євгена до життя. Лише через рік зробив перший крок. В даний час, хоча і порушена координація руху і постійна пелена перед очима, з паличкою і при допомозі дружини відвідує і оздоровлюється в місцевому відділенні реабілітаційного центру, в санаторіях Слов’янська та "Червоній калині".
  Будучи в санаторіях знайомився із цікавими людьми. Згодом на сторінках районної
газети "Прапор перемоги" з’являється його стаття "Зв’язок не підводив" – розповідь
колишнього розвідника, з яким прийшлось відпочивати в санаторії.
  Коли нашій бібліотеці був подарований комп’ютер для людей з обмеженими фізичними можливостями, Євген Іванович вирішив в числі перших оволодіти азами комп’ютерної грамотності, згодом роботою в мережі Інтернет. В даний час процес реабілітації продовжується. Євген відвідує лікувальну фізкультуру, фізіотерапію, займається на тренажерах, насолоджується фіточаями.
  І звичайно продовжує писати, оволодівати комп’ютером.
  Він знає, що процес реабілітації довгий, але вірить в повне своє одужання. Адже читачі районної газети зачекались його змістовних розповідей про цікавих людей, про події і факти з життя району.
Повір у себе | Переглядів: 1062 | Author: Сергій | Додав: nazar-yakymchuk | Дата: 20.08.2008 | Коментарі (0)

     Села, як і люди мають свою біографію. І у кожного вона своя – неповторна. тільки у селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти її душею і серцем, милуватися неповторною красою.
     У найпівденнішій частині Радивилівського району розта­шувалося мальовниче село Дружба. До 1960 року воно на­зивалося Дранча. На початку XIX сторіччя Дранча ледве налічувала 68 дворів, де проживало 415 чо­ловік. На той час село нази­валося «деревнею» (бо тут не було своєї церкви) і єпархіаль­но підпорядковувалося храму Святого Миколи у Ледухові, що тепер на Тернопільщині.
     Існують перекази, що першими поселенця­ми були кріпаки, які втікали від пана, що жив у с. Підзамче. Люди були бідними, ходили в дранті. Від чого і пішла назва Дранча.
     Найдавніші відомості про Дранчу маємо з 1545 року в описі майна Кременецького замку. Там сказано про «го­родню Ледухівського з Дранчья», яка утримується разом із «городнею з села Ледухова». Цікаво буде знати, що у 1300 році в околицях Києва і на істо­ричній Волині жили нащадки роду Галки-Салави. Цей рід поділився на три гілки: Свірських, Стрижів і Лідихівських. Останнім дісталися містечка Крупець і Лідихів з навколиш­німи селами. Луцький історик-архівіст Володимир Рожко по­відомляє, що нащадок роду Нестор Галка (який у подаль­шому іменується паном Лідихівським) за військові заслуги отримує Лідихів і розпочинає будівництво замкових укріп­лень у цьому містечку, Крупці, селах Підзамче, Перенятин, Дранча. історична наука дово­дить, що населення скупчува­лося навколо замків. То ж віро­гідно, що Дранецький замок (можливо, дерев'яний) знахо­дився на Красній горі. Це вер­сія науковця В.Рожка. Але зва­жаючи на історичний факт, що у 1675 році на цій горі відбу­лася одна із кровопролитних битв між турками і місцевим населенням, коли нападники зазнали поразки - версія зас­луговує на увагу. Обагрену людською кров'ю гору почи­нають називати Красною.
      Із 1566 року село входить до Кременецького староства.  А у 1569 році - до складу Польщі.
      На початку ХУІІІ століття село починає фігурувати у чис­ленних скаргах, метриках, по­земельних планах. Тоді ж ви­никають села Березина ( у бе­резовому лісі) і Прокази (від прізвища Проказюк), власни­ком яких був поміщик Бахталовський із Батькова. Незаба­ром за борги Березина відхо­дить у власність Почаївської лаври. Згодом ці села при­єдналися до Дранчі і зберегли свої назви лише у назвах ву­лиць. Село Дранча Руська (Новоукраїнка) виникло, як посе­лення біля військової застави на кордоні між Російською та Австрійською імперіями у кінці ХУIІІ ст. Сьогодні кордон - це польові межі між селами Новоукраїнка і Малі Гаї. Ще один хутір називався Лісовики. Швидше всього назва похо­дить від того, що жителі жили серед лісу. На початку XX сто­ліття у цьому селі було 263 двори.
     Назва Дранча - єдина на Ук­раїні. Існує наукова версія ут­ворення назви: воно - від сло­ва дран (дрань), яке має кілька значень: «обшарпанець», зо­рана цілина». Із переказів дов­ідуємося, що колись тут вироб­ляли дранки - дощечки для по­криття даху. І тому цю околи­цю стали називати Дранки, а потім - Дране. Деякі дослідни­ки міркують інакше - Дране від слова дранчити, тобто здира­ти луб для плетіння кошиків.
     Правда, найвірогіднішим є варіант «обшарпанець». І для цього є історичні підстави. По­селяни жили вкрай бідно. Зе­мельні наділи у більшості жи­телів сягали не більше 1-4 де­сятин. Урожай, забраний із цих наділів не давав можливості до­жити до нашого хліба.
     Найбагатшими були ті, хто мав 25 і 50 десятин. Найбагатшим жи­телем села був священик Пи­лип Борецький, який мав у господарстві мотора, молотар­ку, 4 коні, худобу. На нього по­стійно працювали два найми­ти. Окремо він наймав людей на сезонні роботи. Старі люди розповідають, що на жнива він наймав тих, у кого були великі долоні, - щоб більшими були снопи.
     На Борецького працював з дев’яти літ Микола Олексійович Токмина. Він працював біля коней. Важко було їх запрягати, але малий якось прилаштувався. Кілька років хлопець працював не гірше за дорослого. Священик у селі був чимось на кшталт поміщи­ка - йому належали 60 моргів орної землі, лісу, сіножаті. Мало хто у селі не був винен батюшці. І у місцеву „політи­ку" втручався священик з ог­ляду про власну вигоду. Роз­повідають старожили села про те, що під час фашистської окупації Борецький разом із поліцаями вирішував, кому із сельчан їхати у німецьку нево­лю і допомагав складати спис­ки. Пізніше „хлопці із лісу" за таку підлоту захопили святого отця у полон і розстріляли у Сестрятині.
     Саме з подачі Борецького потрапив у список дранчівських остарбайтерів і вісімнадця­тирічний Микола Токмина. Сталося це у квітні 1942 року. Трохи згодом потяг привіз хлопця до Ганновера. Там він із такими ж бранцями працю­вав на заводі гумових виробів де виготовляли на фронт авто­мобільні шини. Три роки найсправжнісінького рабства: нікчемна баланда із брукви замість обіду, нари у концент­раційному таборі. У квітні 1945 року бранців звільнили амери­канці. Пропонували залишитися за кордоном. Остарбайтери знайшли у розбомблених бу­динках цілого радіоприймача і почали слухати новини із Мос­кви. Звідти закликали: „Повер­тайтеся додому, вас тут чека­ють." Отож, прийняв рішення повернутися додому. Висна­жених голодом і працею лю­дей пішки погнали за сто кіло­метрів. Тепер уже у „свій" табір. Пам'ятає Микола Олекс­ійович переправу через канал. Назва його стерлася у пам'яті. Зате у пам'яті залишилося, як союзники востаннє запропону­вали не повертатися додому.
      - Ні, переправляємося, - ви­рішив Микола разом із хлопця­ми із Київської області. А на тому березі їх виши­кували у шеренги «особісти» і почали називати зрадника­ми Батьківщини. Кияни перезирнулися і тієї ж таки ночі втекли до американців. А він випив повну чашу незаслуженого приниження у таборах під Челябінськом. Шість років він працював на металургій­ному комбінаті робітником доменної печі - виплавляв ча­вун із руди. Замість паспор­та кожних три місяці йому поновляли довідку, яка засві­дчувала особу. Аж у 1949 році повернувся він до рідного села.
      В період першої світової війни село постраждало від руйнування. Згоріла дерев'я­на церква. На цьому ж місці у 1924 році збудовано нову, також дерев'яну, Свято-Троїцьку церкву. До речі, її закрили у 1962 році. А знову відкрито цей храм завдяки зусиллям і праці місцевого жителя І.Проказюка у жовтні 1989 року.
     У цьому ж таки році зем­лю за ризьким договором окуповують поляки. Найкращі дранецькі землі були роздані польським колоністам. Як па­м'ять про окупацію залиши­лися руїни польського косте­лу, польські поховання на цвинтарі та назва частини села Дранча Польська.
     Розпочалася Друга світова війна. 25 черв­ня 1941 року з'явилися німецькі війська на те­риторії села. Коли в селі запанувала німецька влада, люди ховалися по льохах, лісах. Забирали німці все: коні, свині, корови, птицю. Борошно люди мололи на жорнах підпільно. Поліщук Віра зга­дує: «Люди ходили в поле, збирали колоски пше­ниці, жита. Коли приносили, клали ці колоски в піч. Виймали з печі обсмажені зерна і їли. Які вони були добрі! Вже коли було трішки зерна, то мололи на жорнах. З того борошна випікали хліб. Коли пекли хліб, то було свято, бо хліба по­стійно не було."
     У 1942 році перед Великоднем молодих лю­дей почали вивозити на примусові роботи в Німеччину. Мовчан Дарія згадує. «Везли до станції, а там вантажили в товарні поїзди і вез­ли , як худобу, без води і їжі. Одних забирали на роботи до господарів, а інших на заводи, в шах­ти. Хто потрапляв до господарів, тим було лег­ше, хоч тяжко працювали, але щось їсти було, а ті, що були на заводах, жили, як в концтаборі жили в бараках за колючим дротом. Хліб і вістки з дому були найціннішими».
Легенди нашого краю | Переглядів: 3855 | Додав: nazar-yakymchuk | Дата: 03.11.2011 | Коментарі (0)

    Дуже часто від старих людей можна почути такі легенди про сон-траву, яку люблять зривати діти на весні:
   У давну давність трава ще мала листя не розсічене , як зараз , а суцільне, як у підбілу чи лопуха. І росла вона тільки в райському саду. Та коли Бог прогнівався на сатану і його спільників, повелів архангелу Михаїлу гнати їх з раю, то вся нечисть поховалась за широким листком цієї трави. Тоді розлючений архангел метнув громову стрілу і пронизав нею траву від верхівки до самого кореня. Ще й траву цю викинув з райського саду. Відтоді ніби в неї листя розсічене, а сама вона почала називатися в народі прострілом. І всяка нечисть боїться прострілу, обминає його.
   У квіток, як і в людей, у кожної є своя мати. Немає матері тільки сон-квітка. У неї - зла мачуха. І щороку ця мачуха виганяє її з землі передчасно. «Сон, сон, - каже вона, - швидше збирайся та виходь, не гайся! Усі квітки зацвіли, тільки тебе немає». Тиха, покірна сон-квітка висовується із землі, озирається навкруги і бачить, що в лісі ще немає нікого з її подруг . Посумує вона і схилить додолу свою прекрасну голівку, як же - сирітка, та й дрімає доти, доки не з'явиться з-під торішнього листя фіалка, медуниця та інші подруги.
   Три школи в селі Крупець побудував колишній директор школи Гудима Микола Іванович. Біля кожної він садив свої улюблені квіти - іриси. А учням дуже часто розповідав про них, почуту ще в дитинстві від матері, легенду.
Легенди нашого краю | Переглядів: 5921 | Додав: nazar-yakymchuk | Дата: 03.11.2011 | Коментарі (1)

    Один з головних напрямків роботи публічно – шкільних бібліотек Радивилівського району – обслуговування людей з обмеженими фізичними можливостями та пенсіонерів. 
   В нашому районі проживає понад 2 тисячі інвалідів різних категорій. Включаючись в обласний огляд – конкурс на кращу роботу бібліотек з питань обслуговування людей похилого віку та з фізичними вадами, та з метою пожвавлення цієї роботи було складено " План заходів по обслуговуванню людей з обмеженими фізичними можливостями” (Додаток №1), укладено угоди між бібліотекою, управлінням праці та соціального захисту населення та центром соціальної служби для молоді державної райдержадміністрації (Додаток №2, Додаток №3). Після цього спеціалісти бібліотеки спільно з працівниками цих установ, з волонтерами провели телефонні опитування, подвірні обходи з метою додаткового визначення людей, які потребували нашої допомоги в отриманні інформації.
   Таким чином, була сформована група читачів, з якою і почала вестись подальша робота в цьому напрямку.
   На виконання Постанови колегії управління культури облдержадміністрації від 22 січня 2004 року №1/2 " Про проведення обласного конкурсу на кращу роботу бібліотек з питань обслуговування людей з обмеженими можливостями” Радивилівська центральна районна бібліотека активізувала свою діяльність. З працівниками ЦСПШБ проведено семінар – практикум з питань організації та проведення роботи в даному напрямку " Роль бібліотек в соціальній реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями”.
   В основу роботи з інвалідами та людьми похилого віку було покладено два пріоритетних напрямки : інформаційний і дозвіллєвий.
   В цілях поінформованості читачів даної групи в Інтернет- центрі ЦРБ створено інформаційний центр для людей з обмеженими фізичними можливостями " Джерело милосердя”( Додаток №4), де зібрано:
 - законодавчі акти на допомогу соціальному захисту населення,
- адреси центрів (відділень) соціально
– трудової, професійної, медико
– соціальної реабілітації інвалідів;
- адреси центрів (відділень) ранньої соціальної реабілітації дітей
– інвалідів;
 - інформація про інтернатні установи системи Міністерства праці та соціальної політики України;
 - інформація про інтернатні установи Рівненської області;
- адреси навчальних закладів системи праці та соціального захисту та багато іншої необхідної інформації. Вдалим доповненням в отриманні інформації служить створена база періодичних видань, підписаних спеціально для цієї категорії читачів, а саме:
 - газети: " Пенсійний кур’єр”, "Повір у себе”, " Дзвони сердець”, додаток до газети " Аргументи та факти” - "Здоров’я”, журнали: " Пенсія”, " Соціальний захист населення”; 
 - тематичні папки: " Пільги інвалідам”, " Оформлення субсидій”, " Медицина”;
- папки – досьє, які вміщують фактографічну інформацію: * про роботу відділення соціально – медичної реабілітації інвалідів і осіб похилого віку;
 * режим роботи управління праці та соціального захисту населення;
 * про роботу центру соціально –психологічної реабілітації дітей з вадами здоров’я ;
 * режим роботи районного центру соціальних служб для молоді;
 * розклад руху та маршрути громадського транспорту;
 *режим роботи служб побуту, що діють при територіальному центрі соціального обслуговування пенсіонерів і малозабезпечених громадян;
 * перелік пільг, що надаються цій категорії читачів;
- картотеки: "Картотека читачів з обмеженими фізичними можливостями, які обслуговуються в бібліотеці”, "Картотека читачів, які обслуговуються на дому”, "Картотека обдарованих людей з фізичними вадами”;
 - випуски "Інва.net”;
- тематичні збірники даної тематики ( Додаток №5). До послуг читачів з обмеженими фізичними можливостями бібліотерапевтичний центр. В рамках цього центру працює домашній абонемент. 14 користувачів - інвалідів за допомогою волонтерів обслуговуються книгою та необхідною інформацією на дому. Всі читачі – інваліди мають можливість безкоштовно отримати оперативну інформацію, в тому числі у вигляді ксерокопії. В бібліотерапевтичному центрі зібрана найновіша інформація про лікування того чи іншого захворювання, а саме: інформація з віртуальних журналів " Остеохондроз”, " Цукровий діабет”, ”Ранній розвиток дітей” та ін.( Див. закладка – запрошення). Для людей з фізичними вадами в бібліотеці передбачено ряд пільг: - звільнені від плати за читацький формуляр; - ті, хто може самостійно відвідати бібліотеку, обслуговуються поза чергою, користуються правом попереднього замовлення по телефону; - безкоштовний роздрук тексту;
 - безплатний прокат відеокасет, перегляд журналів, виписаних за платні послуги та ін.
    В районі створена цілісна система соціально – медичної реабілітації інвалідів різних категорій і вікових груп. З цією метою створено відділення соціально – медичної реабілітації інвалідів та осіб похилого віку, де дана категорія громадян завжди може отримати кваліфіковану допомогу лікаря – терапевта, невропатолога, масажистів, різноманітні фізіотерапевтичні процедури ( Додаток №6 – фото), а також необхідну інформацію, як для лікарів, так і для відвідувачів центру, вишукану бібліотекарями з світових інформаційних ресурсів (Див. буклет "Покликання – творити добро”). 
   Раз в квартал організовуються і проводяться Дні інформації, присвячені заздалегідь визначеній темі, наприклад: "Старіння , активне довголіття і ліки”, "Фітотерапія і наше здоров’я”. В рамках цього заходу організовуються тематичні виставки, біля яких проводяться бесіди, огляди літератури, використовуються нові випуски "Інва.net”. День інформації "Фітотерапія і наше здоров’я” був проведений у відділенні соціально – медичної реабілітації інвалідів і людей похилого віку. Для присутніх була організована книжково – ілюстративна виставка "Секрет бадьорості”, біля якої був проведений перегляд представленої на ній літератури, а лікар – терапевт Л. Кривуцик вела мову про вплив різних видів фіточаїв на організм людини. Відчути користь цих чаїв, присутні змогли скуштувавши ці цілющі напої, люб’язно приготовлені в фітобарі центру (Додаток №7).
   З часу відкриття Інтернет- центру (15 . 02. 2002 р.), користувачі мають безкоштовний оперативний доступ до світових електронних інформаційних ресурсів. За цей період зареєстровано і обслужено понад 1100 користувачів, з них 40 – користувачів - інвалідів. Це стало однією з причин того, що бібліотека в рамках додаткового гранту LEAP-DELTA отримала ще один комп’ютер для обслуговування цієї категорії користувачів, презентація якого відбулася під час проведення науково – практичної конференції "Інтернет для обслуговування людей з обмеженими фізичними можливостями”.( Додаток №8, монтаж на відеокасеті).
    Індивідуальне навчання комп’ютерній грамотності та роботі в Інтернет пройшли 19 дорослих користувачів – інвалідів і 21 дитина – інвалід. Найактивнішими користувачами стали Е. Михалюк, Ю. Драновський, Є. Белей та ін.( Матеріали про Є. Белей див. у буклеті "Впевнений крок у нове життя”).
    Е. Михалюк і Ю. Драновський за допомогою консультант – центрів налагодили спілкування через мережу Інтернет за допомогою сайту Маргарити Зільберман invalid 911.chat.ru з людьми, які мають спільні з ними інтереси.
   На сьогодні в Радивилові 7 інвалідів мають власні комп’ютери та безкоштовний доступ до Інтернет, який надає підприємець Ворожбит Марат Борисович. Це Процик Ірина, Гук Віктор, Слівінський Микола, Велікани Анатолій та Лариса, Володимир та Віка Волкови. За допомогою електронної пошти зі всіма цими людьми налагоджено зв’язок (Додаток №9) і ведеться постійна переписка (Додаток №10.). Вони надсилають в бібліотеку запитання, які виникають в них в процесі пошуку певної інформації, а консультанти Інтернет - центру надсилають їм відповіді та адреси сайтів, на яких можна отримати необхідну їм інформацію. За допомогою електронної пошти, цим людям надсилаються рекомендаційні списки літератури і періодичних видань, списки нових надходжень.
   Консультанти Інтернет - центру провели індивідуальне навчання "Основам комп’ютерної грамотності та роботі в мережі Інтернет” на дому членів сім’ї Велікан. В.Гуку та І.Процик надається практична допомога в пошуку інформації для курсових та контрольних робіт, так як вони студенти вузів.
  У відділенні соціально-медичної реабілітації, спільно з бібліотекою, був відкритий комп’ютерний клуб "Антей”. І хоча членів клубу поки що небагато, але вони об’єднані спільним інтересом. З радістю навчаються комп’ютерній грамотності та оволодівають навиками роботи в Інтернет. Здобути ці знання їм допомагають консультанти Інтернет - центру ЦРБ.
   Люди з обмеженими фізичними можливостями постійно отримують необхідну інформацію через бюлетень "Інва.net” безпосередньо в стінах центру, через радіомовлення, на сторінках районної газети "Прапор перемоги” та в електронному варіанті (для тих, хто має Інтернет вдома).
   Відповідно до постанови колегії управління культури облдержадміністрації, до всіх установ, які займаються обслуговуванням інвалідів, в тому числі і бібліотеки, були добудовані пандуси. А для тих, хто не має можливості відвідати бібліотеку, волонтери, соціальні працівники чи бібліотекарі доставляють випуски бюлетеня прямо додому.
  
Повір у себе | Переглядів: 1888 | Додав: nazar-yakymchuk | Дата: 02.02.2010 | Коментарі (0)

    Ставши переможцем другого раунду конкурсу з організації нових бібліотечних послуг з використанням доступу до Інтернету програми «Бібліоміст», Радивилівська ЦРБ ступила на інноваційний шлях розвитку бібліотеки, в результаті чого суттєво розширила спектр своїх послуг:
1. Створення власних електронних ресурсів:
    - організовано електронну доставку документів,
    - створюється власний повнотекстовий ресурс,
    - багатофункціональною пошуковою системою став електронний каталог,
    - систематично поновлюється електронна бібліотека/ нараховує понад 100 прим. /,
    - здійснюється оцифрування краєзнавчих документів / «Радивилівщина : з минулого в майбутнє», «З глибини віків: історія сіл району»/
    - постійно акумулюється web
    –сторінка бібліотеки http://radlib.at.ua діє віртуальна довідка, ведеться робота по створенню краєзнавчого блогу http://radblog.at.ua/
2. Навчання користувачів основам комп’ютерної грамотності та роботі в мережі Інтернет /навчання пройшли 3 групи користувачів: група користувачів людей похилого віку та з ОФМ, група молоді та людей середнього віку, група вчителів/,
3. Проектна діяльність Радивилівська ЦРБ взяла участь у І обласному конкурсу міні- грантів фонду Д. Королкевича «Любіть Україну» написавши проект "Сприяння краєзнавчій роботі на Радивилівщині» з метою допомогти місцевому краєзнавцю, жительці села Хотин Надії Мельник видати книгу «Святі місця землі моєї». Проект високо оцінила комісія і виділила 4000 грн., в результаті чого Бродівське видавництво видало 100 примірників даної книги.
4. ПДГ у бібліотеці З метою поєднання влади і громади в бібліотеці діє ПДГ. Протягом 10 місяців діяльності, до пункту звернулось понад 40 чоловік, яким було надано 65 консультацій. Під час проведення семінару – практикуму бібліотечних працівників Радивилівської та Демидівської ЦСПШБ «Організація в бібліотеках ПДГ провідний бібліотекар читального залу Л. Белей провела презентацію «Бібліотека – посередник у спілкуванні влади і громади», ознайомила присутніх з книжковою виставкою «Влада і громада», на практиці поділилася успіхами і досягненнями в даному напрямку роботи з Демидівськими колегами.
5. Онлайн – конференції, форуми і т. д.
6. Бібліотека поєднує родини. До бібліотеки звернулася пенсіонерка, активна відвідувачка клубу «Надвечір’я» Н. Пархоменко з проханням допомогти їй у пошуку єдиного сина, з яким втратила зв’язок понад 20 років. Ми використали різноманітні соціальні мережі для пошуку, заявку на пошук подали і в програму «Жди меня». Рівно через тиждень до нас відгукнулась внучка пані Надії. Вона дуже здивувалася пошуку, адже і вони в свій час розшукували бабцю. Проте після отримання повідомлення про те, що така в списках живих не числиться, припинили пошук. Вже на другий день пані Надія розмовляла з сином по телефону. Новорічним подарунком став приїзд усієї родини до неї в гості. Донька ще однієї жительки Радивилова Галини Бардецької ось уже 12 рік працює в Португалії. Отримавши навики роботі в програмі Скайп, пані Галина тепер може регулярно самостійно спілкуватися з донькою.
Інтернет-центр ЦБ МЦБС | Переглядів: 967 | Додав: ya_nazik | Дата: 11.04.2013 | Коментарі (0)

  Український народ як будь-який інший не пам'ятає початку своїм казкам, пісням, легендам. Так споконвіку ведеться, що переповідаються вони усно з роду в рід, з покоління в покоління, як священний заповіт старовини. У міру того як народ ставав уважнішим до історичної долі своєї, він відчував потребу запам'ятовувати "найважливіші події, що залишили слід в його житті. Тоді до справжньої події додаються легенди. Легенда завжди розповідається не для самої лиш розваги, а для того, щоб її, як переказ, молоде покоління перейняло й завчило, а потім переказало своїм нащадкам. Так і в моєму селі Крупець Радивилівського району Рівненської області було. Про нього вперше згадується у 1545 році. До 1795 р. входило до Речі Посполитої. З 1795 по 1916 рр. належало Росії. З 1916 по 1921р.
влади змінювалися, то Польщі належало, то входило до складу СРСР. Всі події, які відбувались на території нашого села і дали поштовх до виникнення різноманітних легенд і повір'їв.
  Про назву села Крупець існують різні легенди. Одна з них говорить, що навколо стародавнього поселення були печі для добування смоли з соснових коренів і сушняку, що нагромадилися. А коли печі ці утворили круг біля їхніх жител, то вони і самій місцевості, ними зайнятій, дали назву Круг-печей, яка згодом перейшла в устах народу в Крупець. Друга говорить про те, що жив тут пан Крупецький. Як поселення, село дуже давнє. Про нього згадується в акті від 1545 року - в опису Луцького окружного замку.
  У 1822 році в селі була побудована церква з двома куполами на кошти російського генерала Інгельстрома. З цього приводу із уст старожилів передавалася така легенда: нібито графиня Залусська, дружина Інгельстрома, їхала в бричці з дочкою від першого чоловіка. Раптом сполохалися коні, гнали  страшно, візник випав. Вони добігли до крутого повороту, рвонули, карета перекинулась на праву сторону дороги і коні раптом зупинилися, як вкопані. А тут і дверці відчинилися: обидві жінки вийшли живі. Коні чомусь не тягнули перевернуту карету. Графиня на колінах, звернувшись до Бога, подякувала і сказала: "Дзісь бендзе свенто место - нові костел". Граф найняв зодчих (архітекторів) із Італії, які і побудували цей костел за його гроші. А працювали на будівництві люди із села. Такий же костел збудував він нібито у Кракові. Це був дар в знак збереження життя своїм близьким.

  Робота учня 11 класу Крупецької ЗПСШ Протаса Олександра.


Легенди нашого краю | Переглядів: 1381 | Author: Сергій | Додав: nazar-yakymchuk | Дата: 12.08.2008 | Коментарі (0)

1-10 11-20 21-30 ... 81-90 91-94