Каталог статей

    Знаходиться це урочище в селі Острів неподалік від млина, на підвищенні, з трьох сторін оточене мальовничими заплавами правого берега Пляшівки. Хрестом позначене місце, на якому з середини XVII століття стояла церква святого архістратига Михайла, котру в 1912 році розібрали й перенесли на острів Хмельницький, козацькі полковники Іван Богун, Філон Джаждалій, Мартин Пушкар та інші. Розповідають, що вже й тоді церква була «з історією», її начебто купили в Теслугові.

    Однак історія розкриває й інші легенди. Розповідають люди й про скарби, закопані в лозах урочища, і про бочку золота, затоплену в озері, що знаходиться неподалік і про душі козаків, що блукають над болотами і в самому урочищі.

    На увагу істориків заслуговує також легенда, що нібито в болоті, яке було неподалік Попового Бору було затоплено булаву Хмельницького. Від'їжджаючи з табору на переговори до хана Хмельницький залишив свої клейноди в наметі. У переговорах з козаками король наполягав на здачі булави Хмельницького, однак серед переліку речей, захоплених шляхтою в наметі гетьмана, немає згадки про неї. Відомо лише, що в наметі Івана Богуна поляки виявили два прапори, подаровані козакам польськими королями Владиславом IV і Яном II Казимиром.

    Під час Берестецької битви намети Хмельницького й митрополита Йоасафа стояли в урочищі Плісня (тепер центр села Острова), тут протікала річечка Плісня. Перед наметом Йоасафа звіддаля виднілися три грецькі, тобто православні, хрести. За похідну церкву слугувала споруда з десяти наметів. Використовувалися три дзвони. Чи була в такому разі потреба Хмельницькому і його полковникам перепливати човнами Пляшівку, щоб перед вирішальним боєм 30 червня помолитися в Михайлівській церкві?

     Згідно з легендою, нібито саме тут, де сьогодні стоїть малопомітний хрест, сам митрополит відправив богослужіння, благословив гетьмана на війну за православну віру і підперезав його мечем, освяченим біля Гробу Господнього в Єрусалимі. Важливість події цілком могла спонукати полководців відвідати сільський храм, адже похідна церква не здатна була справити такого емоційного, духовного впливу, як церква постійна, давня, із чудовими іконами, що викликали благоговійні почуття. Шляхтичі неспроста називали Йоасафа єрусалимським патріархом, котрий «найбільше Русь підбурював». Тож, коли якийсь хлопчина з челяді грабовського старости Сарбєвського застрілив митрополита з лука, його голову відтяли й принесли польському королеві. Він викупив у хлопця регалії, що свідчили про духовний стан убитого, їх було покладено перед іконою Холмської Богоматері.

     А тіло митрополита й ченця (диякона) Павла, духівників Війська Запорізького, було віддане землі - цілком імовірно, що поховали їх саме при церкві Михайла, хоч навряд чи Йоасафа при тому нарядили в літургійний одяг, як схильний був вважати Костомаров. Не такими були умови після відступу козаків з-під Острова, щоб ушановувати полеглих повстанців і їхніх прибічників. Ось така історія пов'язана з урочищем Попів Горб.