Каталог статей

     Чорним лебедем плив човен з козаками по збурених хвилях річки Пляшівки. А їх тьмою, вихором наздоганяли ляхи з-під Берестечка, переслідували,стрілг річку засівали. І бачать козаки, що не втекти їм від ворожого ока. Вирішили: скарб козацький приховати, аби ворогам у руки не потрапив. Але де? І березовий гай, що стіною на південь простягався, поманив їх. Відірвавшись переслідувачів, непомітно скрадаючись, вони заховалися.

     А от пробратися далі не вдалося. Один із козаків, важко поранений, доплив до берега, вибрався на нього і, стікаючи кров"ю, помер.

     Цим ніжним Божим творінням природи він хотів передати нашим нащадкам те, що не встиг сказати: білі пелюстки ромашки - це березовий гай, а жовті осередки - це скарб козацький серед нього.

     Поховали козака з південної сторони річки Пляшівки, насипали могилу, а зверху поклали біленьку лугову квітку ромашки. З цього часу ці квіти не залишають могилу. Насіваються самі і цвітуть - від снігу до снігу. А шукачі скарбів ще й люблять погадати на пелюстках ромашки, обриваючи їх одна за одною і приказуючи: „Знайдемо козацький скарб - не знайдемо".

     А що? Можливо, і дійсно колись комусь пощастить знайти цей скарб. Хочете спробувати? Тоді шукайте козакову могилу під лісом, напроти теслугівського млина, запитайте у квітів ромашки - і хай вам щастить.