Каталог статей

    Жителі нашого села будували із дерева та глини свої хати, покривали їх сніпками соломи. Хати були малі, невисокі з маленькими віконцями. Багато хат були обліплені глиною і виглядали непривітно - рижі, а побілені хати одразу гарнішали, ставали охайними, чепурними. У хаті був стіл дерев'яний на покуті, біля стола - лавка. У кутку - мисник, де зберігався посуд: дерев'яні ложки, миски, кружки, збанок, макітра. Горщики, баняки здебільшого були у печі. Піч займала велику частину хати, бо вдень вона всіх годувала, а вночі тут на печі спочивали. Біля дверей завжди було відро з водою і кружка для пиття води. Хто заходив у хату зморений, то одразу ж міг напитися води. Воду носили із криниці, а криниці дуже глибокі (30-50м). Купалися і прали у дерев'яних ваннах. Гладили випране рубликом і качалкою, пізніше були утюги на жар.

    У багатших людей всі меблі у хаті були дерев'яні. Були дерев'яні ліжка, часом оздоблені. Для одежі була скриня. Скриня була у великій пошані. Сюди складали одяг, рушники, полотно, прикраси-все найцінніше для господині. Тут зберігалось і придане для весілля. Дівчата пряли, робили полотно, вишивали, готували собі все і ним наповняли скриню. Виходячи заміж, скриню забирали із собою. Вона говорила про старанність і працелюбність молодої. За звичаєм, скриню ставили на видному місці. Скрині виробляли переважно з липи, тополі, берези з весни до середини літа. За літо майстер міг зробити 20 скринь.

    Обов'язково у кожній хаті у куті були образи з вишитими рушниками. Підлоги не було - глиняна долівка. Кожного тижня змащували, а перед великими святами землю змащували червоною глиною, навіть ходили по неї під Броди.

    У кожній хаті була ще й комора. Там стояли запаси і соління, квашення на зиму, діжка з капустою, діжка з огірками, хлібна діжа. Коли господиня пекла хліб, то приносила діжу з розчиною у хату і підрозчиняла, тоді як вистудить тісто - місить. Справжня господиня повинна була вміти спекти хліб і зробити сир.

    Їсти сідала вся сім'я до столу, на покуті сидів батько, перед тим, як їсти, молились до Бога.

    На столі стояла велика макітра або миска, з якої по черзі їли дерев'яними ложками. Часто варили борщ, юшку, кашу, галушки, затірку.

    Одяг був полотняний, святковий - прикрашений.

     Жінка після весілля не мала права ходити із непокритою головою. Покривали голову частіше хустками.

     Здавна існували обряди: народження дитини, хрестини, шлюб і весілля, похорон. Зустрічали і проводжали із хлібом. Жителі нашого села святкували всі великі релігійні свята, а в присвятки -працювали. На Івана Богослова сіяли пшеницю, на Івана (довгого) сіяли огірки.

    Молодь збиралась разом на вечорниці, ігри і веснянки, гаївки біля церкви на Великдень, колядки на Різдво, щедрівки. У неділю чи на свято люди йшли до церкви. Жителі нашого села шанували звичаї і дотримувались обрядів, передавали їх дітям.

    Окрасою села є люди. За сумлінну працю нагороджені орденами Ле­ніна М.Швець, Г.Мусійчук, орденом Дружби народів - І.Орловський, орденом Трудової Слави І - ІІІ ступенів - Н.Костюк.

    Після війни у школі відкри­вають 7-мирічку, 8-мирічну школу відкривають у 1961 році. А за­раз учнів приймає сучасне приміщення середньої школи. У 1989 році на кошти па­рафіян і при допомозі місце­вого господарства розпочато будівництво нового Свято Успенського храму, який освяче­но у 1995 році. Нині на території сільради налічується 435 дворів із насе­ленням 1300 чоловік.

    Українські народні легенди та перекази — дорогоцінні пам'ятки давнини, відбиток якоїсь далекої події, що в народних устах і в людській уяві набули фантастично­го, іноді навіть казкового забарвлення. З-поміж легенд та переказів особливе місце посідають оповіді, пов'язані з навколишнім світом — лісом, полем, озером, долиною чи яром і давніми пам'ятками людського життя на ньому (руїнами, , могилами, хрестами, польовими криничками та ін.)

    На схід від Дружби в на­прямку с.Підзамче помітне значне підвищення місцевості. Здалеку схоже на те, ніби на щось масивне хтось надягнув шапку. Занедбаний геодезич­ний стовп повідомляє, що ви­сота цього підвищення стано­вить 335 м. Це Красна гора, одна з трьох найвищих точок Рівненської області. У 1962 р, ця гора набула статус заказни­ка. Тут зустрічаються рідкісні рослини такі як – зозулині черевички, любка дволиста, дзвоники персиколисті.