Як ще на поле битви не ходили люди, то тут часами, в темні осінні ночі, блищали якісь вогники. А от старі люди розказують, що то козаки броду шукають, бо то, бачте, вони випадково тоді загинули, але війни ще не скінчили і зовсім не скорилися. Тільки ось пригадують старі оті козацькі вогники, які їм не раз траплялося бачити в отих полях. Одного разу навіть бачили не тільки що вогники, а й самих козаків, які блукали над Пляшевою.
Один старожил розповідав таке. „Було се давненько. Якось, пам'ятаю добре, на самісінького Петра я погнав коні пастися сюди, а сам простелив свиту, ліг, лежу собі й на зорі дивлюсь. Спати чогось не хотілося, а лежати було так добре. Лежав я так, та й, думаючи про всяку всячину, пригадав за козаків - кості яких тоді виорювалися плугами і так валялися на полі - чогось аж страшно стало. Повернувся на бік, щоб заснути, та й побачив, що скрізь на полі миготять якісь вогники; безліч їх засвітилося навколо мене, як зірок на небі. Приглядаюся краще і бачу, що ті вогники то з'являються, то згасають. І як тільки який вогник має заснути, то там мигне висока тінь людини. Там страшно. Вогонь ходить... 1 той вогонь то там покажеться, то там. Біжить, біжить і згасне, то знов покажеться і знов згасне".
| 
