| Бібліотеки громади [1] |
| Клуби за інтересами [21] |
| Майстри творчості [1] |
| Інтернет-центр ЦБ МЦБС [5] |
| Повір у себе [22] |
| Легенди нашого краю [21] |
| Літературні новини [0] |
| Електронні бібліотеки [1] |
| Корисні лінки [1] |
| Анонси [6] |
| Надвечір'я [0] |
| На допомогу громаді [12] |
| Інформація для переселенців [3] |
| Піснею до серця, серцем до народу [0] |
| Періодичні видання [0] |
| Головна » Статті » Повір у себе |
| У категорії матеріалів: 22 Показано матеріалів: 11-20 |
Сторінки: « 1 2 3 » |
|
Кухарук Людмила Матвіївна
 Народилася 5 липня 1965 року в селі Срібне. Інвалід І групи /ДЦП/. Людмила Матвіївна – відома майстриня Радивилівщини. Її вишивки неодноразово були представлені на багатьох виставках майстрів народного декоративного мистецтва в Радивилові та Рівному. Усі її роботи надзвичайно романтичні й різноманітні. Використовуючи різноманітні елементи вишивки майстриня створює неперевершені шедеври, передаючи яскравий колорит волинського краю. Але найбільше вона любить вишивати ікони та рушники. Дуже гарно в’яже шпицями та гачком. Неповторністю орнаментів і багатобарвністю узорів її мистецьких робіт захоплюються не лише в нашому районі, але і за його межами. Любить природу, музику, багато читає, любить сучасні українські пісні. Вона завжди весела, привітна, щира.
|
 В невеликому затишному будинку села Хотин разом з батьками-пенсіонерами проживає Пилипюк Юрій Петрович - інвалід дитинства /І група/, який народився в травні 1969 року. Він надзвичайно щирий, розумний, привітний і товариський, завжди веселий, і напевно тому Юрія дуже люблять, шанують і поважають односельці.
Не одній людині він допоміг, бо в нього - золоті руки. А вміє Юрій багато - із звичайних сірників робить красиві речі: різноманітні будиночки, церкви – це просто чудо. Вміє з лози та дроту плести гарні і зручні корзинки, які в селі потрібні в господарстві майже кожному. Якщо виходять з ладу електричні прилади - праска чи фен, то за допомогою звертаються до Юрія.
Хоча Юрій через підступну хворобу ніде не навчався, біля молодшого брата навчився читати, рахувати, Юрій не любить сидіти на місці - на інвалідному візку він подорожує околицями села, милується природою і краєвидами.
|
 У мальовничому селі Дружба Радивилівського району, де розміщена найвища гора Рівненської області (Красна гора) проживає Градова Людмила Дмитрівна 1987 року народження, інвалід ІІ групи діагноз - епілепсія.
Найулюбленішим заняттям Люди є вишка різної техніки. Людмила уміло підбирає кольори ниток. Стібок за стібком і виникають чудові прошви, серветки, рушники, картини релігійної тематики, подушечки з кумедними звірятами та ін.. Не дивлячись на підступну хворобу Людмила встигає допомагати батькам по господарству та виховувати 3-х річного сина.
Хочеться подякувати Людмилі – людині нелегкої долі, яка не зламалась, а вистояла в боротьбі з підступною хворобою і дарує людям щедрість своєї душі і вміння вишивки. Її роботи неодноразово демонструвалися на виставках народної творчості які відбувались в районі. |
 Життя прекрасне в усіх його проявах, і кожен його любить по-своєму. Хтось бачить його зміст лише в сім’ї, родині, книгах чи друзях. Галина Василівна Рудишина, працюючи директором загальноосвітньої школи, на перший план завжди ставить діяльність закладу, який вона очолює, інтереси учнівського та вчительського колективів. Ділова жінка, котра чітко знає, чого вона хоче від життя. Вона вимоглива до себе та інших. Для неї головне - пам’ятати про все і про кожного… Вона згуртувала педагогічний колектив школи, постійно дбає про підвищення фахової майстерності кожним педпрацівником і як результат – школа стала однією із кращих у районі, досвід якої переймається під час різноманітних семінарів. На базі школи проводився експеримент виховної роботи «школа-родина». Директор школи допомагає кожному, хто в тому відчуває потребу, вселити віру в свої сили, відчути себе творчою особистістю. В розмовах часто повертається до витоків, згадує своїх батьків (батько Василь Юзвяк був засуджений за зв’язки з УПА), які вчили жити так, щоб слово ніколи не розходилось з ділом, жити заради того, щоб отримувати задоволення від кожної справи. Захворівши ще в дитячому віці (деформуючий коксартроз лівого кульшового суглобу) нелегко їй дається кожен крок. Тамуючи гіркоту в душі вона знаходить в собі сили і бажання творчо жити, тому що хоче бути потрібною людям – колегам, друзям, дітям, родині. Галина Василівна відповідально ставиться до виконання своїх професійних та службових обов’язків. І напевно тому вона взяла участь у Всеукраїнському конкурсі «100 кращих керівників України», оголошеному журналом «Директор школи», який проводився в п’яти номінаціях. Із 884 претендентів – керівників різних типів навчальних закладів, вона стала лауреатом конкурсу у номінації «Управління персоналом». Чи мріяла вона колись маленькою дівчинкою стати вчителем вищої категорії, отримати звання «Відмінник освіти України», бути нагородженою нагрудним знаком «Василь Сухомлинський»? Напевно, ні, але зараз вона не уявляє свого життя, себе без дітей, без школи. Її кредо: творити прекрасне на землі, творити особистість, яка зуміла б примножити добробут своєї нації, забезпечити менталітет українського народу. Формула її життя складається з багатьох чинників, але вона проста – колосальна працелюбність, високий професіоналізм, наполеглива послідовність у досягненні мети, помножені на людяність, мудрість, порядність. |
 Євген Іванович Белей народився 8 березня 1954 року в с.Гаї-Смоленські Бродівського району, Львівської області. Після закінчення Бродівського педагогічного училища вступає на факультет журналістики до Львівського університету, після закінчення якого працює зав. відділом промисловості в Радивилівській районній газеті. Більше 24 років пропрацював в журналістиці. Буваючи в багатьох населених пунктах району, зустрічався з цікавими людьми, розповіді про яких були розміщені на сторінках газети. Найбільше вдавалися замальовки та нариси про людей складної життєвої долі, про немічних, стареньких, самотніх, позбавлених можливості самостійно вирішувати питання буття. Навряд чи в його уяві виникали якісь передчуття можливої трагедії... Відвідуючи різні куточки України, Франції, Бельгії, Іспанії на сторінках газети ділився враженнями про побачене. Так і було того трагічного літа 2001 року. Маючи численну рідню з числа вивезених у глибину Польщі під час сумнозвісної операції "Вісла", Євген їздив від села до села в районі Ополя. Зустрічався з багатьма людьми, робив нотатки у записнику, збираючись вочевидь із часом їх опублікувати. Подорож майже завершувалась, але прикрий випадок – падіння з велосипеду вклав свої корективи у подальше життя. 60 днів перебував в коматозному стані (множинні переломи кісток черепа, забій голови, здавлення та набряк мозку, лівосторонній параліч). Але титанічна праця медперсоналу, дружини повернули Євгена до життя. Лише через рік зробив перший крок. В даний час, хоча і порушена координація руху і постійна пелена перед очима, з паличкою і при допомозі дружини відвідує і оздоровлюється в місцевому відділенні реабілітаційного центру, в санаторіях Слов’янська та "Червоній калині". Будучи в санаторіях знайомився із цікавими людьми. Згодом на сторінках районної газети "Прапор перемоги" з’являється його стаття "Зв’язок не підводив" – розповідь колишнього розвідника, з яким прийшлось відпочивати в санаторії. Коли нашій бібліотеці був подарований комп’ютер для людей з обмеженими фізичними можливостями, Євген Іванович вирішив в числі перших оволодіти азами комп’ютерної грамотності, згодом роботою в мережі Інтернет. В даний час процес реабілітації продовжується. Євген відвідує лікувальну фізкультуру, фізіотерапію, займається на тренажерах, насолоджується фіточаями. І звичайно продовжує писати, оволодівати комп’ютером. Він знає, що процес реабілітації довгий, але вірить в повне своє одужання. Адже читачі районної газети зачекались його змістовних розповідей про цікавих людей, про події і факти з життя району. |
 Його подальшу професійну спрямованість визначила любов до математики. Навчаючись у Московському державному університеті, Віталій постійно відчував потребу в мистецькій творчості, яка, зрештою, й реалізувалась у заняттях художньою фотографією. В процесі вдосконалення Віталія як фотографа, зростала його майстерність й уміння все глибше трактувати дійсність. Спершу це була чорно-біла фотографія, техніка якої дала багаті й широкі можливості графічного виразу. "Пам’ятаю, як декілька років тому, аналізуючи й обговорюючи з десяток його робіт, ми з колегою фотографом були вражені особливим умінням Віталія бачити й відбирати з оточуючої реальності саме те, на що більшість людей не звертає уваги (серія "Нічна Москва", "Львівські дахи", оригінальні натюрморти в стилі конструктивізму 20-х років тощо), – говорив Володимир Боярчук. Згодом Віталій починає спеціалізуватись в кольоровій фотозйомці на діапозитиви, в його доробку виникає ряд цікавих циклів – фрагментів архітектурних споруд, пейзажів, натюрмортів. Для його стилю характерні математично продумана й лаконічна композиція, стійке відчуття пропорції й масштабу, підкреслені асоціативність і символіка. Восени 1995 року в англійському місті Бірмінгемі на 60-тій ювілейній Міжнародній виставці-конкурсі художньої фотографії, Віталій Бублик отримав за свою фотороботу "Зимовий сюжет" срібну медаль Асоціації фотографів США. І в цьому ж році Віталій важко захворює і лікарі встановлюють діагноз - загальне захворювання організму, в результаті інвалідність ІІ-ої групи. Після цього він більше починає займатися художніми слайдами, які теж відсилає на виставки, і які отримують призи та нагороди. Прикро те, що не всі слайди, які надсилав Віталій поверталися назад до нього. Його фотороботи можна переглянути ост тут http://radlib.at.ua/photo/1 В даний час Віталій працює викладачем математики, фізики, астрономії в Радивилівській ЗОШ №2 та в ліцеї - інформатики, де він вповні віддає свій талант і любов дітям і де проводить майже весь свій вільний час. Віталій Бублик – це талановита, разом із цим загадкова особистість. Про себе він говорить: "Творча фотографія для мене – це казкова подорож у поетичний світ нашої дійсності, природи, архітектури та предметів". З 1998 року Віталій Васильович починає займатися складанням програм комп’ютерної графіки, згодом ця робота переходить на професійний рівень. Майже в кожній газеті "Інформатика" друкуються його все нові та нові комп’ютерні програми. Публікації програм комп’ютерної грамоти В.Бублика Наочна геометрія // Інформатика. - 2004.- №12. Наочна геометрія // Інформатика. - 2004.- №14. Наочна геометрія // Інформатика. - 2004.- №15. Наочна геометрія // Інформатика. - 2004.- №17. Наочна геометрія // Інформатика .- 2004.- №20. Наочна геометрія // Інформатика. - 2004.- №25. Наочна геометрія // Інформатика. - 2004.- №29-30. Наочна геометрія, або нові програми комп’ютерної графіки // Інформатика. - 2001.- №18 |
 Нікому не дано знати, як складеться його доля – чи будеш здоровим до кінця днів своїх, чи прийдеться на собі відчути гіркоту інвалідного життя...
Безхмарним здавалося життя Міщука Михайла, який народився в 1964 році в с.Березини Радивилівського р-ну. Ніщо не передбачало біди... В той трагічний день, коли малому Михайлові було лишень 11 років, внаслідок дитячої необачності, він отримав травму, яка стала для нього роковою – тромбоз лівої сонної артерії з гімінезом правих кінцівок. В результаті – ІІ група інвалідності. В школі Михайло дуже гарно малював, його малюнки часто прикрашали стінгазету. Після закінчення Довгалівської ЗОШ у хлопчика була мрія стати економістом. Згодом ця мрія здійснилася і Міша став студентом Кам’янецьк-Подільського планово-економічного технікуму–інтернату. Деякий час Михайло працював в рідному колгоспі "Маяк" на посаді зав. кадрами, згодом на фурнітурному заводі в м.Радивилові інженером. Якось одного разу на подвір’я, де мешкав Михайло, привезли березові дрова і взявши одне поліно, він вмить уявив виріб, який можна вирізьбити із цього куска дерева. Так в нашого героя пробудолось бажання навчатись старовиному мистецтву різьби по дереву. Не гаючи часу, Михайло здає іспити та стає учнем Дубенського СПТУ-27, де навчається різьбі по дереву. Після закінчення 2 курсу навчання, на одних батьківських зборах, особистість Михайла була поставлена прикладом для всіх учнів, адже Міша володіє лише однією лівою рукою. Бути професійним різьблярем нелегко. Та бути одночасно інвалідом – удесятеро важче. Особливо в теперішній час, коли потрібно мати сили, щоб вирватись уперед і стати кращим за здорових. І це Михайлу вдалося. Зараз його роботи красуються не тільки в оселях нашого району, але і за його межами. Михайло з задоволенням приїздить до нашої книгозбірні, де для нього працівники бібліотеки підбирають через мережу Інтернет нові ескізи виробів по дереву та цікаві матеріали про інших людей, які займаються цим видом ремесла, а також знайомлять з новою літературою по даній галузі. Щасти ж тобі Михайле. |
 Перші проби пера припадають на ранні шкільні роки. Згодом навчаючись у Радивилівському ліцеї і приймаючи активну участь в літературному гуртку, її поезії проймаються глибоким змістом суті життя, все частіше з’являються на сторінках районної газети "Прапор перемоги", в літературних альманахах "Провесінь", "На світанку", які видав ліцей. Після успішного закінчення з золотою медаллю даного закладу, Тетяна стала студенткою факультету англійської мови та літератури Острозької Академії, де і навчається в даний час. Тетяна активна відвідувачка районної бібліотеки, приймає участь у всіх масових заходах. Творчість юної поетеси відображена в п’ятому випуску бюлетеня Інва.net. Тетяна прийняла активну участь у віртуальному фестивалі "Провесінь", проведеного Березнівською ЦРБ і зайняла призове місце. Поряд із поезією, Тетяна любить в’язати макраме, шити м’які іграшки, займається бісероплетінням. Неодноразово її роботи експонувалися на виставках народних умільців в районній бібліотеці, на різних святах міста. Під час проведення науково-практичної конференції "Інтернет для обслуговування людей з обмеженими фізичними можливостями", Тетяна представляла свої вироби, виготовлені власноруч і читала добірки нових поезій. |
|
Олександр Георгійович Валентюк народився 3 вересня 1986 року в с. Крупець. Інвалід ІІ групи, захворювання крові. Ще з дитячого садочка, Саша любив малювати, але не тільки на папері, малював скрізь: крейдою на асфальті, по стінах будинку, по плоті. Пішовши до школи він познайомився з інструментом, яким можна було малювати по дереву і цей малюнок вже не змиє вода - випалювач. Починалося все з простеньких малюнків: грибочків, квітів, тварин. З віком малюнки склали складнішими. Це "Перша зустріч" і тому подібні. Саша неодноразово приймав участь в обласному конкурсі для дітей-інвалідів" Як живемо і вчимося - наші мрії", мав подяку за участь в ньому. Хоча хвороба забирає багато сили і здоров'я, Саша залюбки приймає участь у різноманітних бібліотечних заходах: виконує народні пісні, читає гуморески (Глазового, Ковільки, Грабоуса). |
|
Тетяна Петрівна Глух народилася 1 серпня 1989 року в селі Крупець. Дитина інвалід. Захворювання опорно-рухового апарату. Таня ще з дитинства любила малювати, дуже їй подобалось роздивлятися малюнки в книжках. Приходячи з татом в бібліотеку намагалася вибрати книжку де було б багато гарних яскравих малюнків. А в дома так хотілося їх скопіювати. Так все почалося. В школі на уроках малювання і декоративного мистецтва Таня навчилася правильно підбирати колір фарб, співвідношення розмірів та інше. ЇЇ малюнки завжди знаходились в центрі уваги, їх розміщували на стенді "Кращі малюнки школи". Крім цього, Тані подобається вишивати: серветки, доріжки, картини. Нещодавно вона захопилася виробами з природного матеріалу (сушені квіти, листя, коріння та гілля дерев), готує свої композиції на виставку "Осінні мотиви", яка пройде в бібліотеці с.Крупець де будуть представлені роботи людей з обмеженими фізичними можливостями. Таня також робить вироби з соломки. Її роботи експонувалися на багатьох виставках-конкурсах. |
35500 Рівненська область Радивилівський район м.Радивилів вул.Кременецька, 1
тел. 0363343771© 2024 | 
