науковий співробітник
НІМЗ «Поле Берестецької битви»
Чирська М. В. Немає у нашого народу іншого поета, який удостоївся б такої шани, як Тарас Григорович Шевченко. Від часу смерті уже в багатьох поколіннях великий Кобзар є живим втіленням найзаповітніших народних прагнень, символом національної української духовності. Усе, що освячується ім’ям найвеличнішого нашого поета, у народі по-справжньому, глибоко вшановується.
На щастя, і в нашому краї є знаменні Шевченкові місця. Колись побував геніальний Кобзар на нашій землі, і пам’ять історії, хоча й без багатьох подробиць, але все ж зберегла його дорогий образ.
Похмурої і дощової осені 1846 року випала Тарасу Григоровичу мандрівка на Волинь і Поділля. Тоді, після закінчення Петербурзької академії мистецтв, він був вільним художником і працював на Україні. Шевченко вступив до новоствореної в Києві Археографічної комісії, де разом із однодумцями опікувався збереженням пам’яток старовини, реліквій, записував унікальні зразки народної творчості тощо. Саме від Археографічної комісії він отримав доручення здійснити подорож на захід України. У розпорядженні від 21 вересня 1846 року, підписаному київським генерал-губернатором, Шевченкові було доручено відвідати різні місця Київської, Подільської, Волинської губерній.
Перша Шевченкова подорож на Поділля відбулася у кінці вересня 1846 року. Шлях, яким він мандрував у ту пору, звався Великим польським трактом. Орієнтовно, після 3 жовтня він виїхав до Житомира, де владнав необхідні справи і продовжив мандрувати у західному напрямку, аби відвідати Волинь. Ці землі давно вже цікавили його історією, етнічною самобутністю і багатими традиціями народно-визвольних рухів.
Шевченко чув про Волинь від М. Костомарова, зокрема, про її пам’ятні місця, в яких той сам перед тим побував. До того ж, як дослідник історії України, Шевченко багато знав про славну старовину нашого краю. За порадою М. Костомарова Т. Шевченко притримувався певного маршруту: Корець, Острог, Дубно, Кременець, Почаїв. Про перебування Шевченка у цих містах засвідчують архівні документи, що збереглись.
Деякі дослідники твердять, повертаючись з Почаєва проїжджав він і через село Пустоіванне, милувався річкою Пляшівкою. Край села побачив криницю, зачерпнув повні пригорщі дзвінкої води і пив її так, буцім з нею передавалась йому сила козацької вольниці. Тут і зрозумів, що мусить поглянути на Берестецькі поля, помолитись за полеглих. Згодом пишучи повість " Варнак"
( 1853-1854рр.) і згадуючи, мабуть, із поїздки 1846 року і Пустоіванне, скаже словами свого героя таке:" ...Милуюсь на прозорий ставок, увінчаний зеленим очеретом і греблею, обсадженою в два ряди старими вербами, що пустили свої віти в прозору воду. А нижче млин старий, як і її господар, при одному колесі, з лотками, що солодко шепочуться. На поверхні ставу плавають гуси й качки..."
Як свідчать літературні джерела і народні перекази, шлях Кобзаря з Почаєва проліг до містечка Берестечка. Проте, прямих свідчень про відвідання Кобзарем поля Берестецької битви не збереглося. Дослідники по-різному подають деталі цієї частини подорожі, а то й узагалі заперечують факт перебування Т. Г. Шевченка в Берестечку та його околицях. Але, думається, Кобзар, добре знаючи трагедію українського народу, місцем якої в червні 1651 року стало поле під Берестечком, не міг покинути краю, не відвідавши цього місця, не вклонившись прахові відважних лицарів, похованих цією землею. Тим паче, що про поле Берестецької битви йому розповідав, також М. Костомаров, який побував тут восени 1844 року. Про Берестецьку битву Шевченко знав з козацьких літописів, «Історії русів», «Запорожской старины», історіографічних праць Д. Бантиш-Каменського, М. Марковича та ін. Відомі йому також були народні перекази та пісні про цю трагічну подію. Міг чути поет про цю битву і на місці – від жителів сіл Пляшевої, Острова та ін.
Берестечко – сумна сторінка історії українського народу. Саме тут в червні – липні 1651 року відбулася одна з найбільших битв національно-визвольної війни українського народу 164
...
Читати далі »
