Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2022, 04:32
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Безоплатна правова допомого

Долі, обпалені війною

Бібліотеки і виборчий процес

Форма входу


Соціальні мережі

         

Пошук

Календар

«  Травень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31

Друзі сайту

Рівненська ДОБ
Теслугівська ПШБ
Іванівська ПШБ
Козинська ПШБ
Крупецька ПШБ
Михайлівська ПШБ
Дружбівська ПШБ
Хотинська ПШБ

Наші партнери

























Головна » 2021 » Травень » 6 » Про с. Дружба
14:55
Про с. Дружба

(село Дружба Дубенського району)

                                                                            Жити – означає подорожувати!                                (О. Грін)           

         Знайомство з навколишнім світом розпочинається з вивчення рідного краю. Могутнім і невичерпним джерелом духовності, моральності і культури сучасної людини є її любов до рідного краю, його безцінних багатств, глибока пошана до віковічних традицій свого народу. Ви, мабуть, мешкаєте у красивих місцинах, про які багато знаєте і які дуже любите. Але я певна, що ви також любите, як і я, подорожувати: віртуально, по книгах, туристичних маршрутах. І я пропоную вам такий маршрут.

            Села, як і люди мають свою біографію. І в кожного вона своя – неповторна. Тільки у селі людина може так тісно спілкуватися з природою, розуміти  її  душею і серцем, милуватися неповторною красою. У південній частині Радивилівщини розта­шоване мальовниче село Дружба (до 1960 року воно на­зивалося Дранча) - розміщене за 17 км. від районного центру. На території сільської ради три населених пункти: с. Дружба, с. Новоукраїнське, с. Малі – Гайки. Село нараховує – 437 дворів, 1269 – чоловік населення. В селі є достатня база для розвитку зеленого та зимового туризму це: лісові масиви, луги, горбисті місцевості, яри, пам’ятки людського життя.                                                                                                       

             Карта маршруту: Дранецька гора, заповідні лісові урочища « Гора Цимбал», « Гора Красна», глибокий яр, гнилий луг, поле Шлячина, пам’ятник стихійному лиху, пам’ятник важким часам.                                                                                                                            

          Туристичний маршрут овіяний легендами і переказами – це дорогоцінні пам'ятки давнини, відбиток якоїсь далекої події, що в народних устах і в людській уяві набули фантастично­го, іноді навіть казкового забарвлення, де особливе місце посідають оповіді, пов'язані з навколишнім світом — лісом, полем, озером, горою чи яром і давніми пам'ятками людського життя на ньому (руїнами, хрестами, польовими озерцями).                                                                                        Дранецька гора.

         Підніжжя мальовничої гори було вкрите величезними лісами. Та ось у цьому непрохідному лісі одна за одною почали з’являтись вбогі хатинки, у яких панували страшні злидні, голод , хвороби.Вона приваблювала своїм різнобарв’ям. Тут можна було побачити найрізноманітніші квіти: сон - траву, медунки, звіробій, материнку. Від п’янкого запаху, здавалося , людина забуває й про своє горе.Сама гора являла собою не гостру вершину, а плоскогір’я. Воно служило пасовищем. Гора одержала назву від села Дранча - Дранецька. Біля підніжжя гори проходила королівська дорога, тобто шлях вів із князівства Литовського у королівство Польське, про це ми дізналися із краєзнавчого матеріалу В. Ящука «Королівська дорога біля Дранчі». … «В описі 1546 р. шлях з гори Дранчі на Дітківці і Броди названо «Королівською дорогою, яка веде з Лідихова до Олеська». Прикметник «королівська» міг означати, що шлях веде із князівства Литовського у коро­лівство Польське. Але, як вказується у дослідженні, найвіро­гідніше версія пояснення топоніму Королівська дорога - те, що це справді була частина головної транспортної артерії Європи і сполучала столиці королівств від Парижа до Києва». Гора славиться зимовим туризмом - «Дранчовель».                                                                                                                   

Заповідне урочище   гора «Цимбал»

       Гора «Цимбал» знаходиться на території с. Новоукраїнка, на землях запасу поблизу села Дружба. Площа 9,2 га. Гора Цимбал з абсолютною відміткою 348,5 м розташована на межі Рівненської і Львівської областей у межах Гологоро - Кременецького нагір'я Подільської височини. Створене рішенням облвиконкому №98 від 18.06.1991р. задля збереження місця проростання рідкісних степових рослин. На верхів’ї гори наявні угрупування осоки низької, рідкісні для України реліктові степові ценози, які занесені до Зеленої книги України.

         Урочище є схилом, складеним вапняковими породами неогенового віку. На схилах гори випасають худобу, тому рослинний покрив дуже трансформований. На самому пагорбі дерев і чагарників немає, зрідка трапляються невеличкі сосни та кущі шипшини. Флора пагорба багата лучно - степовими видами. Тут поширені два види шавлії - лучна та кільчаста, три види звіробою - плямистий, звичайний та стрункий, жовтозілля еруколисте, миколайчики плоскі, смілка звичайна, декілька видів конюшини - гірська, біла, лучна, польова, дзвоники сибірські, тимофіївка степова, перстач пісковий, жовтець Стевена, оман мечолистий. Тут ростуть багато лікарських рослин: куряча сліпота звичайна, льон проносний, очанка гребінчаста, чебрець блошиний, подорожники - середній та ланцетний та інші види.

На верхів’ї гори наявні угруповання осоки низької - рідкісні для України реліктові степові ценози, тут виявлено язичник карпатський (язичник сивий). На горі зростають також китятки сибірські, відкасник звичайний, горицвіт весняний, астрагал нутовий - рідкісні види флори Рівненщини. Ростуть тут і типові для вапнякових місцезнаходжень види - самосил гайовий, лещиця пучкувата, ласкавець серповидний, заяча конюшина багатолиста, чебрець вапняковий. В урочищі велике різноманіття комах, зокрема відмічені коник зелений, бронзівка золотиста, м'якотілка бура, красоцвіт зоряний, синявець Ікар, дукачик непарний, адмірал, махаон (Червона книга України).                  На горі була військова застава і проходив кордон між Російською та Австрійською імперіями у кінці ХУIІІ століття. Сьогодні кордон - це польові межі між селами Новоукраїнка і с. Малі Гайки та с. Бучино Львівської області.   В роки Другої світової війни близько двох тижнів точилися жорстокі бої за село Дранча. З 22 березня 1944 року війська 350-ї Червонопрапорної Ордена Богдана Хмельницького дивізії вели наступ. Проходили бої і на горі «Цимбал», яка помережена окопами. Під час цих боїв загинуло 124 воїни з різних куточків країни, їхні останки були перепоховані у 1975 році в братській могилі. Скільки б не минуло літ, не зітруться у народній пам’яті світлі імена тих, хто віддав життя за незалежність нашої Вітчизни. Не забула свого героя і родина загиблого воїна Осеяна Григорія Голубовича, які приїзджали з Москви, Києва, Брянська, Вірменії. Могилу батька вони розшукали через 65 років. Григорій Голубович 1919 року народження був призваний на фронт Клинцовським військкоматом Брянської області у 866 стрілецький полк 287 стрілецької дивізії, рядовим. Загинув у бою за визволення с. Дранчі-Руської 22 березня 1944 року. Побратим Григорія згадує: «Коли закінчився бій, солдати пішли у село до криниці помитися, напитится води. І в цей час вибухнула граната, яка стала для солдата смертельною». Не забуваймо своїх героїв!

                                                    Заповідне лісове урочище "Гора Красна".                                                                  

         На схід від Дружби в на­прямку с. Підзамче помітне значне підвищення місцевості. Здалеку схоже на те, ніби на щось масивне хтось надягнув шапку - це Красна гора - одна з трьох найвищих точок Рівненської області. У 1962 році ця гора набула статус заказни­ка, для збереження рідкісних рослин. Площа 4,5 га. Гео­логічна будова території урочища типова для Гологоро - Кременецького нагір'я Подільської височини. Це вапняковий останець неогенового віку, перекритий малопотужними четвертинними лесоподібними суглинками. Вершина гори має відмітку 335 м. Пагорб у 1972-73 рр. заліснений, в основному - сосною та ялиною. Із чагарників тут ростуть терен колючий, жостір проносний, калина, свидина кров'яна. Трав'яний покрив різноманітний, пе­реважають куничник наземний, мітлиця тонка, суниці лісові, перестріч польовий, молочай кипарисовидний, парило звичайне, деревій звичайний, чебрець вапняковий, рідше - рутвиця звивиста, шавлія кільчаста, суниці зелені, роман напівфарбувальний. Трапляються й рідкісні рослини: коручки - чемерниковидна та темно-червона, булатка червона, занесені до Червоної книги України, а також дуже рідкісний вид – гакелія пониклоплода.                                                                                                                        У роки Другої світової війни тут проходила лінія оборони, тому на горі багато колишніх окопів.  Готське походження назви гора Красна і села Дранча (нині Дружба) доводить історик Дмитро Чобіт. У цьому відношенні справді сенсаційною стала випущена кілька років тому книга Бродівського історика Дмитра Чобота «Стиборівка: готи та їх нащадки. До питання про населення Волино-Подільського пограниччя ІІ – Y ст. н.е.” (Броди, 2013, 350 сторінок).    Матеріал із книги підготував Володимир Ящук - м. Радивилів.                                                                                            Цитати зі   статті:                                                                 «Про те, що в основі назви гори Красна лежить занесена готами основа krosn вказує і попередня назва села Дружба Радивилівського району Рівненської області – до 1947 року воно називалося Дранча; таку ж назву має і гора, на якій розташоване село…»

              «Назва Дранча виводиться відготського слова drauhtion – «племіннівожді». Сама назва вказує , що вона пов’язана не з одним, а кількома вождями племен. Ці вожді не могли бути готами, бо для власних проводирів вони мали свої терміни: rex – король і stojan – суддя. Виходить, що назва Дранча (drauhtion) стосувалася інших етнічних груп, якими тут були слов’яни. Звідси випливає, що назва Дранча стосувалася вождів слов’янських племен. Аби назва Дранча міцно зафіксувалася в пам’яті тутешніх слов’ян, тут мусила відбутися якась дуже резонансна подія».

             Назва гори овіяна легендами … «Було це в сиву давнину 1675 року, коли турки напали на містечко Почаїв. На Красній горі відбулася вели­ка битва між турками і місцевим населенням, в якій нападники зазнали поразки. Обагрену людською кров'ю гору починають називати Красною». Є й інша версія. Підійшли турки до Почаєва. Люди були в розпачі. Вони боялися, що їхнє місто буде пограбоване і спалено разом з Почаївською Лаврою. З надією, що Матір Божа їх захистить, багато людей зібралися коло мо­настиря і пристрасно молилися. Градом поси­палися стріли з боку турків на Почаївську оби­тель. Але що це? Стріли поверталися назад, вбиваючи загарбників. Це Мати Божа розпро­стерла руки над монастирем, щоб не допусти­ти до священного місця іновірців. Турки зляка­лись і почали тікати. Їх шлях пролягав через гору Красну, що височіла на схід від теперішньої Друж­би. Зі списами, вилами і шаблями кинулися селяни на ворога. Перелякані турки втікали стрімголов. На цій горі турецький хан загубив червону шапку.Отямившись, вернувся за нею, але не знайшов. З цього часу гору називають - Крас­ною.                                                                                                                 Легенда про Шлячину

                  Давним - давно на полі Шлячина в долині Комбаня сталася надзвичайна подія. Ранньою весною, а це було на свято Пасхи, весело щебетали пташки, лагідне сонечко ласкало матінку - землю, небо було погоже і голубе, як завжди буває на будь - яке свято. І цей святковий день пан робив для селян вільним днем. Вони не йшли до пана, не виходили орати свою нивку. Вийшов лише один наш односельчанин в поле зі своїми волами і вірним другом собакою. Коли всі люди святили паску, чоловік заходився коло земельки. Враз земля розійшлася. Чоловік, воли та собака провалились під землю. Старі люди розповідають: що коли поїхати ранньої пори на Шлячину, як у церкві святять паску, прикласти вухо до землі - то буде чути, як гавкає собака і чоловік кричить до своїх волів:   « Гей ! Цоб! Цабе!»                                                          

                                                       Легенда про Гнилий луг.                                                                                                   

                   В південно – східній частині села знаходяться численні степові блюдця, найбільше з яких за місцевою назвою «Гнилий луг». У бідному, нещасному селі Дранча панував цар Горох. З раннього ранку до пізньої ніченьки працювали на нього селяни. Важкою, непосильною працею вони заробляли собі на кусок хліба. На цей час вони вирощували коноплі. Коноплі достигали, їх жали і носили або возили до лугу мочити. Це була надзвичайно важка праця. Руки, які весь час знаходилися у воді, були червоні, немов налиті кров’ю. Спину неначе хто сік ножем. Люди швидко стомлювалися і працювати ставало все важче і важче. Часто коноплі залишалися у воді і перетворювались в гниль. Звідси й пішла назва - Гнилий луг.                                                                                                            

Пам’ятники.

             Є в с. Дружба й пам'ятники й іншого характеру, які дають уявлення про колишні настрої селян, їх переконання, про зли­годні й чвари. Праворуч при дорозі із с. Дружба до с. Новоукраїнка впадає у вічі забето­нована чи, може, вимурувана з цегли колона заввишки в людський зріст. Цю фігуру спорудили в 20-і роки. Прочитується на ній напис, що парафіяни Русь­кої Дранчі (нині Новоукраїнське) вирішили звер­нутися з молитовним про­ханням до Всевишнього після великого градобою. Зморені важкою працею і голодом хлібороби з нетерпі­нням чекали жнив, нового врожаю. Та перед жнивами пронісся сильний буревій, пройшов град: « Прогнівили Бога! За гріхи така кара!», подумали люди і разом із священиком обійшли поля хресним ходом. Ось тоді і з'явився пам'­ятник - оберіг від всякого лиха. Відтак пам’ятник, у якому вчувається відгомін далеких язичницьких традицій, став нагадуванням про природну стихію. В центрі села, біля сільської ради, можна побачити ще один пам'ятник 20-х років минулого століття. Він теж нагадує про лихо, тільки породжене вже людськими стосунками, непорозумін­ням, небажанням проявля­ти взаємопоступливість і здоровий глузд. Напис: «Сей пам'ятник сооружен на месте убийства Миколая Андреевича Бурмай 15 июня 1929 года на 55 году жизни. Убийство невинного человека совершил житель села Дранча Петр Ор­ловський посредством удара серпом в серце". Микола Бурмай та Петро Орловський були сусідами. Обоє бідували. Розпочалися жнива. І от Орловському почало здава­лось, що хтось краде його снопи, а тому, він що­разу перелічував їх. Якось вранці зустрів він на полі Миколу Бурмая. Той збирав колоски і ози­рався. Підозра ще посилилась. Іншого разу по­бачив, як сусід жав на межі траву. Орловський схопив серп і кинувся до сусіда: «Ти що, хочеш, щоб я без корови остався? - Що ти! Я жну траву зі свого боку». Петро Орловський вдарив серпом Бурмая у груди.                             І не раз, спогад про пам'ятник, напевно, не одному допо­магав зберегти рівновагу в сумнівах. Значить, напів­забутий камінь не втрачає свого значення. Такого роду пам'ятки теж не позбавлені змісту, вони не просто відо­браження по­минального ритуалу.

                                                                                 Глибокий рів.

              Ранньою весною, коли селяни виходили в поле орати, один житель вирішив почистити свого нового плуга (тобто проорати по мураві). Там, де він пройшовся плугом, з часом зробився рівчак. Ранньою весною, коли танули сніги, вода з полів стікала до рівчачка. І так з року в рік, він ставав все ширшим і глибшим. А в період літніх дощів вода розливається з яру по долинах і створює неймовірне видовище. З часом по краях яру засіялися невеликі чагарники, поодинокі дерева і рослинність . Можна побачити різнобарвні квіти, лікарські рослини. Також яр полюбили стрижі, для облаштування своїх гнізд. Особливо цікаво спостерігати за ними перед дощем.                                                       Дізнавайтеся більше про свій рідний край, любіть і бережіть його.                                               

Наталія Соболевська, провідний бібліотекар публічно – шкільної бібліотеки с. Дружба

    

Категорія: Шкільні бібліотеки | Переглядів: 179 | Додав: radvokit | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: