І пустота безмірна щогодини
Вже цілий світ береться осягти.
Як жить мені, якщо я ще людина,
Якщо мені від себе не втекти

 

   

    У культурі кожної країни є постаті, яких можна назвати "літературними грандами”. Вони мають величезний творчий доробок, їх книги видаються мільйонними тиражами, а їх імена є брендами.
   Та є інші. Автори, чиї імена рідко одразу спадають на думку, коли тебе просять назвати "відомих українських письменників”. Їх творчість не є такою масштабною, на їх книжках ніколи не ставиться штамп "бестселер”. Це є інший світ. Світ для обраних. Зі своїми правилами і своїми законами. І, можливо, що саме в його глибинах ховається загадкова таємничість національної душі.
   Таким центром мистецького життя був свого часу у Львові Грицько Чубай, який за недовгий свій вік спромігся не тільки створити цікавий літературний доробок і стати помітним в історії української поезії 20-го століття, але й лишити за собою чіткий слід світлої людини та особистості, промінь від якої, як від згаслої зірки, ще довго йтиме крізь час і простір до людського загалу.

    Грицько Чубай (1949 – 1982) – батько лідера гурту "Плач Єремії” Тараса Чубая. За словами Івана Дзюби, він був "однією з найпривабливіших і найзворушливіших легенд українського безчасся 70-80х років”. Він прожив лише 33 роки. Магічне число, магічне життя, магічна творчість, дивовижним чином пронизана мотивами обраності та винятковості
    Григорій Петрович Чубай народився 23 січня 1949 р. у селі Березини Червоноармійського району Рівненської області в сім'ї колгоспників. Сім'я жила в типовій мазаній хаті – одна велика кімната, де всі були – двоє синів (Грицько мав старшого брата) і батьки. У кімнаті було багато книжок і величезна фонотека. "Картинна галерея" була зроблена з вирізок із журналу "Огоньок", там прекрасні репродукції були тоді. І всі свої знання Гриць черпав звідти, він ж не був ні в Ермітажі, ні в Ель Прадо, ні в Луврі, але ці репродукції і монографії художників, які видавалися тоді, в нього були. Він прекрасно на цьому розумівся, міг це оцінити. Так само музику – і класику, і сучасну, чого воно варте міг оцінити. Вже з дитинства малий Гриць допомагав батькам у господарці: виганяв худобу "на колгосп", де великий вигін, і частенько брав із собою книжки, зачитував друзям ті місця, які йому припали до вподоби. Також часто на вигоні вони грали у футбол, Грицько був і за тренера, і за капітана команди, бо володів м'ячем вправно. Знав напам'ять вірші Тараса Шевченка, приносив "Кобзаря" на луг та читав уривки з поем, і та поезія переймала більше, ніж почута на шкільних уроках, мабуть тому, що вмів Чубай декламувати з пристрастю, яка не залишала нікого байдужим. Любив він також і малювання: олівцем нашвидку накидав якусь пейзажну замальовку, або змальовував своїх друзів, що їм дуже подобалося. Ще школярем друкувався у республіканському журналі. Після закінчення Козинської середньої школи 1967 р. хотів вступити до Київського університету. Однак, цей намір закінчився на здачі документів. За антирадянську крамолу, яку жартома проголошували в університетському гуртожитку сімнадцятирічні абітурієнти, був навіть недопущений до вступних іспитів, зате отримав майже по життєво приставлених до себе "опікунів КДБ", котрі не спускали з нього свого всюдисущого ока. Всі спроби вступити до українських вузів були марними. Переважно на останньому іспиті Грицько отримував "двійку". У творі, який був написаний ним при вступі до Львівського університету, все-таки була знайдена помилка у вживанні "у" чи "в", про що ще можна було і посперечатися... Працював деякий час на Рівненському радіо, поки не "засікли".
    Вісімнадцятирічним юнаком він пише поему "Вертеп" – своєрідну маніфестацію-вирок сучасній цивілізації, що іронічним викликом зазвучала в задушливих сімдесятих. Саме з цією поемою та ще з кількома десятками віршів, він – натхненний, задерикуватий і цілком свідомий свого таланту, молодий поет із Рівненщини приїздить у 1968 р. до Львова і згодом стає безсумнівним лідером львівської мистецької молоді. У Львові знаходить і своє кохання – дівчину Галину, з якою невдовзі одружується. У побуті поет багато допомагав дружині, і з дітьми теж. Він сам своїми руками зробив кімнатку в підвалі – сам клав підлогу, білив, підводив електрику. Вони жили в 16-метровій кімнатці, і Грицько обладнав підвал під бібліотеку – це дуже цікаве приміщення, Грицько сам вставляв двері, вікно, все для того, щоб мати де працювати. В них завжди збиралося дуже багато людей (Олег Лишега, Віктор Морозов, Микола Рябчук, Василь Гайдучок, Юрій Винничук, Володимир Кауфман...) – 16 людей на 16 квадратних метрах, і деколи засиджувалися до ранку, і в будь-який час дня і ночі могли постукати у вікно, попроситися до Чубаїв... То вже тоді і глінтвейни заварювали, і Грицько любив канапки робити – то вже за кілька хвилин було готове накриття на стіл, і, звичайно, було цікаво дуже, можна було море інформації отримати на цих вечорах: адже дискусії та суперечки велися навколо творчості Томаса Еліота, Сильвії Плат, звучала музика європейського рівня, намагалися, попри всі совдепівські перепони, доторкнутися душею до всього найсвіжішого, авангардового, модерного, що з'являлося тоді у малярстві (Далі, Міро, Архипенко), в літературі (Маркес, Кортасар, Лагерквіст). Коли бував Віктор Морозов, влаштовували концерти: Віктор грав, Грицько щось там придумував, пробував всілякі такі сатиричні речі робити. Не зважаючи на залізну завісу, поет знав чимало про модерні течії у європейській та світовій літературі, музиці, культурі загалом. Чубай хотів бути редактором журналу, мав мрію – видавати журнал. Таким чином з'явився андеґраундний часопис "Скриня", який поет видавав з колом однодумців, у ньому ж публікував свої твори. Григорій Чубай найдужче любив трьох поетів, прочуваючи в кожному з них споріднену душу і долю — Павла Тичину, Федеріко Гарсію Лорку, Гійома Аполлінера.
    Часто поет бував безробітним, а коли працював, то на вкрай непрестижних для міщанського львівського бомонду посадах – робітником сцени у театрі Заньковецької, вантажником, а пізніше художником-оформлювачем на ізоляторному заводі. Чубай був безпартійним для комуністів і небезпечним для безпартійних, бо за ним пильно й регулярно наглядали органи державної безпеки ще від сімнадцяти літ. Його обходили десятою дорогою, принагідно пускаючи про нього взаємовиключні плітки, про співпрацю з КДБ, про співпрацю з націоналістами, про невиліковний алкоголізм...
    Арешти 1972 р. не обминули і Грицька Чубая – обшук в будинку дружини Галини на Погулянці, кількаденне перебування в КДБ по вул. Миру спричинили до глибокої депресії. Це був такий стан, коли поет казав, що його "Вертеп" нічого не вартий, що його вірші нічого не вартують, що це взагалі нікому не потрібно, і це треба все знищити, щоб навіть спогадів не було, що був колись такий Чубай. Він палив свої твори, однак дружина Галина буквально врятували з вогню "П'ятикнижжя". Виснажлива фізична праця вантажника спричинила розлад здоров'я. Важкі матеріальні умови змусили Григорія Чубая працювати деякий час і на будовах Сибіру, що майже цілковито зруйнували його і без того розхитане здоров'я.

    Твори Григорія Чубая Грицько Чубай.

 

   

 

 

 Скоромовка не для вовка. — Київ: Грані-Т, 2009              Грицько Чубай. Плач Єремії. — Львів: Кальварія

 

Література про життя та творчість Григорія Чубая

 

1.Пащук І. Г. Літературно-краєзнавча енциклопедія Рівненщини : Грицько Чубай / І. Пащук. – Рівне. : Волинські обереги, 2005. – 212 с.: іл.

   

В енциклопедіїподаються короткі біографії українських і зарубіжних письменників, літературознавців і окремих дослідників різних національностей, які народилися, працювали і пр ... Читати далі »