«Любити все прекрасне і земне, говорити правду…». Так, роздумуючи про громадське покликання письменника, стверджував Василь Симоненко. І справді, його чесне і щире слово несло людям правду про людину та світ, тому й тривожить душу, вчить любові до рідної землі й поваги до її історії, а ще людської гідності, порядності й відповідальності за все, що відбувається довкола. Життєва, творча доля Василя Симоненка заслуговує на возвеличення.

     Симоненкова трагічна доля і поезія – це слово Правди і Чесності, приклад патріотизму і вірності Україні. Світло його творчості надихатиме ще не одне покоління справжніх українців жити і працювати заради своєї держави, як це робив Василь Симоненко.

     З метою виховання підростаючого покоління, шанобливого ставлення до минулого країни та вихованню любові до рідної землі і поваги до її історії, літератури, людської гідності, порядності й відповідальності за все, що відбувається довкола, в професійному ліцеї для учнівської молоді 29 січня проведено літературний портрет «Василь Симоненко - поет, народжений з любові», присвячений 80-річчю від дня народження.

     Присутні із зацікавленістю сприймали коротку історію життя і смерті поета, творчу діяльність та багату спадщину, яку залишив письменник.

     Затамувавши подих, учні  слухали вірші поета: «Ти знає, що ти людина», «Дід умер», «Україні», «Скільки б не судилося страждати» та інші, Присутні ознайомилися із книгами, представленими на книжковій виставці «Я син свого народу» та переглянули електронну презентацію «Я – українець. Оце і вся моя автобіографія».

      Твори Тараса Шевченка посідають важливе місце в історичному розвитку України, в її літературі, мистецтві та культурі. З роками вони не втратили своєї гостроти, а «Кобзар» для багатьох українців є настільною книгою.

      155 років тому, 23 січня 1860 року світ побачив нове, значно повніше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. У заповітну книгу увійшло 17 творів і портрет автора. Його випустили в друкарні П. Куліша накладом 6500 примірників за кошти /1100 карбованців/ українського підприємця-цукрозаводчика і мецената Платона Симиренка. З ним Т. Шевченко познайомився під час своєї останньої подорожі Україною. Саме в селі Мліїв в 1859 році меценат вирішив надати кошти на видачу збірки, оскільки придбати «Кобзар» було ніде, а коштів на видачу його у Т. Шевченка не було. В знак великої вдячності, на титульній сторінці нового видання «Кобзаря» з волі Т. Шевченка зазначено: «Коштом Платона Симиренка». 

     Книга зустріла у Петербурзі серйозні перешкоди з боку цензури, які допоміг усунути міністр народної освіти Є.Ковалевський, українець за походженням. Передова громадськість сприйняла «Кобзар» як визначну літературно-громадську подію загальноросійського значення.

     Це було єдине видання, що дало Шевченкові порівняно значний гонорар.